Сімдесят п’ять років тому український народ став жертвою страшного злочину – організованого державою масового голодомору, у результаті якого в 1932-1933 роках загинуло за різними даними 7-10 мільйонів українців, у тому числі біля третини дітей. Керівництво СРСР зі спокоєм пояснювало ці жахливі події тодішнім „неврожаєм і засухою”. Їхні наміри полягали в тому, щоб зняти із себе будь-яку відповідальність і приховати інформацію про те, що ця трагедія була штучно створена та мала згубні наслідки для людей. Упродовж десятиліть панування комуністичного режиму українцям було небезпечно обговорювати цю найбільшу трагедію, завдану нації. Говорити про Голодомор значило вчиняти злочин проти держави. Спогади очевидців, праці істориків Роберта Конквеста і покійного Джеймса Мейса, були прирівняні до антирадянської пропаганди. Однак у багатьох українських родинах з переказів знали про величезні масштаби трагедії. Щоб віддати борг пам’яті жертвам і послужити справі відновлення історичної справедливості, в незалежній Україні сьогодні здійснюються конкретні заходи для визнання Голодомору геноцидом як на теренах своєї держави, так і за кордоном. Закон України „Про Голодомор 1932-1933 ро­ків в Україні”, прийнятий 28 листопада 2006 року, ви­знав Голодомор актом геноциду Українського народу, наслідком зумисних дій сталінського режиму, спрямованих на масове зни­щення українських селян і зобов’язав всебічно і глибоко дослідити та донести до суспільства об’єктивну інформацію про ці злочини проти людяності і людства, про плани більшовиків виморити голодом українських хліборобів, зруйнувати традиційну культуру українського села, зміни­ти етнічну карту України. Пріоритетним напрямом державної політики та наукових досліджень в Україні сьогодні є відновлення історичної правди про події XX сторіччя, утвердження демократичних принципів і запобігання проявам насильства в державі, розкриття механізмів зловмисного знищення українських се­лян голодом у 1932-1933 роках, вшанування невинних жертв геноциду з метою уникнення подібних злочинів проти людства.

   80 років пройшло із часу трагедії… 80 років страшної пам’яті очевидців… 80 років…

   Події 32-33-х років сьогодні продовжують тримати одну із першочергових актуальностей в українському суспільному та політичному житті. Змінилось не одне покоління, більшість очевидців уже немає серед живих. Однак саме зараз тема голодомору в Україні має безпосередній вплив на її цивілізаційний вибір, котрий за 22 роки незалежності так і не вдалося зробити.

   Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 15 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.
   Вчені продовжують вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
   За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
   Політико-правова оцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з'ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.
   Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.
Голод 33-го року в Україні - це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.
   Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.
   Був час коли навіть згадка про нечуваний в історії людства голодомор на Україні в 1932-1933 роках оголошувалася злісним наклепом на радянську дійсність. Та сьогодні ми уже знаємо: голодомор був наперед спланований, штучно створений. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню. Це був найстрашніший злочин Сталіна і його найближчих опричників, сотень тисяч їхніх яничарів на місцях. Безпосередньою реквізицією зерна та інших продуктів займалися спеціальні уповноважені, комітети незаможників, "буксирні” бригади та інші "активісти”. Під виглядом боротьби з куркульством вони довели селян до відчаю. Реквізиторські групи нишпорили по селах і забирали останні жмені зерна. Люди або вмирали з голоду або накладали на себе руки. Траплялися непоодинокі факти людоїдства. За короткий час Україна вкрилася суцільними могилами.
    Сьогодні називають різні числа жертв голоду, спланованого сталінським режимом в Україні у 1932-1933рр. Одні дослідники говорять про 7-8 мільйонів чоловік, інші – про 15 мільйонів осіб. Конкретної цифри жахливого голокосту нема, і хто - зна, коли й чи взагалі буде встановлена.
Ця страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму – вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні і прийдешні покоління.