Цього вірша написали наші учні.

ЯКОСЬ, ЯКОСЬ, ЯК НА ЗЛО, ПРИЛЕТІЛО НЛО. З НЛО МИ НЕ ДРУЖИЛИ, БО БАГАТО МИ ПРОСИЛИ: І МАШИНУ, І КВАРТИРУ, ЩО МИ ТІЛЬКИ НЕ ПРОСИЛИ! А ОДНОГО-ТО РАЗОЧКУ, НЕПРОСТОГО ВЕЧОРОЧКУ, ПОПРОСИЛИ НЕЗВИЧАЙНЕ ТА СПИТАЛИ СПЕЦІАЛЬНО. НАМ ХОТІЛОСЯ ДІЗНАТИСЬ: МОЖЕ НЛО НАВЧАТИСЬ? МОЖЕ ХОЧ НЕ СПЕРЕЧАТИСЬ? ТА ХОЧ ТРІШКИ ЛІНУВАТИСЬ? АЛЕ ЇМ ПОЛІНУВАТИСЬ, ЯК НАМ ЗА РОБОТУ ВЗЯТИСЬ! ТА СЛОВА ЦІ НЛО НЕ ДУЖЕ ДОБРЕ СПРИЙНЯЛО- ПОЧАЛИ ВСІ ОБРАЖАТИСЬ,

МАЙЖЕ ПЕРЕСТАЛИ ЗУСТРІЧАТИСЬ. А ЯК ВПЕРШЕ МИ ЗУСТРІЛИСЬ, И ЇХ ДОБРЕ РОЗГЛЯДІЛИ, А ВОНИ - ЛИШ НАШІ П’ЯТИ, БО МИ СТАЛИ ТАК ТІКАТИ – ЗАБЛИЩАЛИ НАШІ П’ЯТИ! ДОВГО БІГЛИ Й ЗУПИНИЛИСЬ, БО ВЖЕ ДОБРЕ ПОТОМИЛИСЬ. И У БУР’ЯНИ СХОВАЛИСЬ, І СИДІЛИ, ЯК ТІ МИШІ, - ВСІ У ТИШІ. АЛЕ ПОТІМ НЛО ЗНОВ ДО НАС ВСІХ ПІДІЙШЛО. МИ ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ БОЯЛИСЬ, А ЛИШ ТРІШЕЧКИ ЗДРИГАЛИСЬ. МИ ІЗ НИМИ ГОВОРИЛИ, ЗГОДОМ МИ І ПОДРУЖИЛИ…